Службова кар'єра
Термін "кар'єра" прийшов до української та російської мов з латини через іспанську, італійську та французьку мови.
Спочатку термін кар'єра мав у Російській імперії (як і в державах транзитних мов) нейтральний сенс і означав: професія і досягнення в якій-небудь галузі людської діяльності. Проте пізніше він став набувати в Росії негативного відтінку, остаточно утвердившись у такому розумінні в СРСР. Для підтвердження цього достатньо порівняти значення слова "кар'єра", сформульовані тлумачними словниками часів Російській імперії і СРСР.
Так, визначення російського словника В. Даля 1863—1866 рр. (мовою оригіналу): "Карьер, карьера ж. франц. путь, ход, поприще жизни, службьі, успехов и достижения" — мало ще первинне і цілком нейтральне значення.
Пізніше воно було замінене і доповнене негативни-ми визначеннями, зафіксованими радянським росій-ським словником С. Ожегова 1949 р. (мовою оригіналу):
"Карьера, ж. 1. Род занятий, профессия (устар.). 2. Путь к успехам, видному положенню в обществе, на служебном поприще, а также самое достижение такого положення.
Карьеризм, м. Погоня за карьерой (во 2 знач.), стремление к личному благополучию, продвижение по службе в личньїх интересах"
Поєднання цих визначень з тогочасними протистав леннями суспільних та особистих інтересів, вимогою підпорядкування особистого суспільному, додатково підкреслювало негативне ставлення до терміна "кар'єра" та похідних термінів.
Відповідно, правові поняття "службова кар'єра дер-жавного службовця", як і просто "кар'єра" взагалі, не використовувалися адміністративним та трудовим правом УРСР і СРСР. Навіть у сучасних українських словниках термін "кар'єра" супроводжується терміном "кар'єризм" з традиційно негативним значенням.
Тим важливішою для української державної служби та правничої термінології стала новела ухваленого 1993 р. Закону України "Про державну службу", розділ V якого має назву "Службова кар'єра". Дещо пізніше почали офіційно вживати словосполучення "кар'єрний дипломат", "військова кар'єра" і т. ін. Це започаткувало офіційно-правове вживання терміна "кар'єра" і похідних від нього, позбавило їх від негативного відтін¬ку та створило додатковий фактор впливу на розвиток професіоналізму державних службовців.
Поступово починає повертатися первинне (нейтральне) значення терміна "кар'єра", відповідно до якого це професія; вид діяльності; професійне зростання в якійсь галузі людської діяльності (артистичній, військовій, дипломатичній, літературній, науковій, полі-тичній, управлінській); досягнення успіху, слави тощо. Відповідно, службова кар'єра державного службовця — це сукупність елементів, яка включає вступ на дер-жавну службу, її проходження, розвиток професіоналізму, збільшення обсягу прав, обов'язків та відповідальності, підвищення рангу і просування в посадах.
Службова кар'єра державного службовця включає такі складові:
• прийняття на державну службу;
• проходження випробувального терміну;
• атестацію і щорічну оцінку;
• стажування;
• просування по службі через присвоєння чергових рангів, заміщення посад вищих категорій та збільшення обсягу прав, обов'язків і відповідальності;
• перепідготовку і підвищення кваліфікації;
• припинення державної служби (відставку, звільнення тощо).
Проходження державної служби
Проходження державної служби і службова кар'єра державних службовців, обмеження пов'язані з прохо¬дженням державної служби та умови і порядок її при¬пинення регулюються ст. 15—32 Закону України "Про державну службу". Проходження державної служби, службове просування, стимулювання праці проводить¬ся відповідно до категорій посад і присвоєних рангів. Класифікації державних посад і рангів державних служ¬бовців розглянуто в підрозділі 6.2.
Організація роботи державних службовців та її спря-мованість мають відповідати вимогам чинних НПА, у
тому числі Кодексу законів про працю України, Закону України "Про державну службу", наказу Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Реко-мендацій з організації праці державних службовців у органах виконавчої влади" від 28 січня 2005 р., поста-нови Державного комітету СРСР із праці та соціальних питань "Про затвердження Типових правил внутріш-нього трудового розпорядку для робітників та службов-ців підприємств, установ, організацій" від 20 липня 1984 р.
На доповнення до ще радянських Типових правил внутрішнього трудового розпорядку діють галузеві Пра¬вила внутрішнього трудового розпорядку державних службовців, прикладами яких є наказ Міністерства аг¬рарної політики "Про затвердження Правил внутріш¬нього трудового розпорядку для працівників централь¬ного апарату Міністерства аграрної політики України" від 17 лютого 2004 р. чи наказ Державної судової ад¬міністрації України "Про затвердження Типових пра¬вил внутрішнього трудового розпорядку для працівни¬ків системи органів державної судової адміністрації, підприємств, установ та організації, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації України" від 30 червня 2004 р.
Професійна діяльність державних службовців при проходженні державної служби спрямована на вико-нання державних функцій для задоволення потреб су-спільства і полягає:
• у виробленні пропозицій щодо формування дер-жавної політики у відповідних сферах державного управління та забезпечення її реалізації;
• розробці та експертизі проектів нормативно-пра-вових актів, угод, концепцій і програм та забезпечення їх реалізації;
• управлінні державними фінансовими ресурсами та контроль за їх використанням;
• управлінні персоналом;
• реалізації державно-владних повноважень стосов-но фізичних і юридичних осіб, що не є підлеглими або підпорядкованими органові державної влади;
• здійсненні контролю та нагляду;
• забезпеченні збереження державної таємниці.
У процесі виконання державно-управлінських фун-кцій та завдань державні службовці показують різні ре-зультати, оскільки відрізняються один від одного за професійними знаннями, кваліфікацією, досвідом, діло-вими та людськими якостями. Саме від цього має зале-жати службова кар'єра певного державного службовця.
З метою підвищення ефективності роботи держав¬них службовців, відповідальності за доручену справу та оцінки кількісних та якісних показників їх службової діяльності щороку проводиться оцінка виконання дер-жавними службовцями покладених на них завдань і обов'язків, а один раз на три роки — атестація дер-жавних службовців, під час якої оцінюються результа¬ти роботи, ділові та професійні якості, виявлені служ-бовцями при виконанні службових обов'язків, визначе-них типовими професійно-кваліфікаційними характе-ристиками посад і відображених у посадових інструк-ціях. Порядок атестації регулюється низкою норматив-но-правових актів (ст. 17 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 р. № 2493-ІП, постанова Кабінету Міністрів від 28 грудня 2000 р. № 1922, рішення Конституційного Суду України від 28 січня 2003 р № 2-рп/2003).
Щорічна оцінка виконання державними службов-цями покладених на них завдань і обов'язків прово-диться безпосередньо керівниками структурних підроз-ділів, де працюють державні службовці, під час підбит¬тя підсумків роботи за рік. Щорічні оцінки за міжатес-таційний період враховуються під час проведення періо-дичної атестації.
Періодичну атестацію державних службовців мо-жемо визначити як колегіальну перевірку рівня від-повідності службовців посадам, які вони обіймають. Метою атестації є виявлення потенційних можливостей державних службовців; створення прозорих умов для підвищення найдостойніших; стимулювання підви¬щення кваліфікації та якості службової діяльності.
Для організації та проведення атестації наказом керівника державного органу (далі — керівник) утворю-ється атестаційна комісія. Комісія повинна забезпечу-вати об'єктивний розгляд і професійну оцінку діяль¬ності державного службовця, який атестується, зокре¬ма щодо виконання покладених на нього службових обов'язків, а також принциповий підхід у підготовці рекомендацій для подальшого використання його досві¬ду і знань у роботі державного органу.
Атестація проводиться на засіданні комісії в при-сутності службовця, якого атестують, і його безпосеред¬нього керівника (якщо державний службовець не з'я¬вився на засідання комісії без поважних причин, комі¬сія має право провести атестацію за його відсутності). Під час атестації проводиться співбесіда зі службовцем, якого атестують, і розглядаються письмові документи: результат попередньої атестації цього державного служ¬бовця; його щорічні оцінки виконання покладених на нього завдань і обов'язків; його службова характерис¬тика, укладена безпосереднім керівником. За результа¬тами атестації комісія робить один із трьох висновків:
• про відповідність займаній посаді;
• про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття необхідних навичок, підвищення кваліфікації тощо);
• про невідповідність займаній посаді.
Атестованими вважаються державні службовці, ви-знані комісією такими, що відповідають займаній по¬саді або відповідають займаній посаді за певних умов.
Про результати кожного засідання комісії її голова повідомляє керівника. За результатами атестації керів-ник видає відповідний наказ: у першому випадку — про визнання службовця атестованим і, можливо, про заохочення (преміювання, зарахування до кадрового резерву, підвищення в посаді, присвоєння чергового рангу тощо); у другому — про визнання службовця атестованим за певних умов і призначення через рік повторного атестування, якщо державний службовець погодиться виконати дані йому рекомендації; у третьо-му — про переведення службовця за його згодою на іншу (нижчу) посаду, що відповідає його професійному рівню, або про його звільнення з посади за причиною, яка полягає у виявленій невідповідності службовця займаній посаді (п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України).
Особливості роботи працівників патронатної служ¬би врегульовані Законом України "Про державну службу" (ст. 15, 23) і підзаконними НПА: постановами Кабінету Міністрів від 31 травня 1995 р. № 377 (не чин-на з 1999 р.), від 19 травня 1999 р. № 851, від 9 серпня 2001 р. за № 962, від 17 липня 2003 р. № 1106.
Відповідно до названих НПА Президент України, Голова Верховної Ради, Прем'єр-міністр, члени Кабіне¬ту Міністрів, голови місцевих державних адміністрацій (далі в межах розгляду особливостей роботи патронат-ної служби — посадові особи) можуть утворювати в ме-жах граничної чисельності та штатних розписів патро-натні служби з метою організаційного забезпечення своєї діяльності. До працівників патронатних служб на-лежать помічники, радники, консультанти, секретарі відповідних керівників, керівники прес-служб тощо. У підрозділі 7.2 вже було показано, що працівники пат-ронатної служби приймаються поза конкурсом.
Працівники патронатної служби підпорядковують¬ся безпосередньо посадовій особі (п. З постанови Кабі¬нету Міністрів від 19 травня 1999 р. № 854).
Основними завданнями працівників патронатної служби є:
• підготовка необхідних матеріалів та документів для посадової особи, облік, аналіз кореспонденції, що надходить на її ім'я, підготовка відповідних проектів доручень, протокольних рішень тощо;
• надання окремих фахових консультацій, а також роз'яснень із питань діяльності посадової особи або ор-гану (за дорученням посадової особи);
• взаємодія з підрозділами апарату, органами дер-жавної влади, органами місцевого самоврядування у розв'язанні питань, що виникають під час опрацюван¬ня доручень посадової особи;
• організація зустрічей посадової особи з громад-ськістю, представниками засобів масової інформації, посадовими особами інших органів, прийому відвідува-чів та іноземних делегацій;
• інші завдання посадової особи (п. 6 постанови Ка-бінету Міністрів від 19 травня 1999 р).
Працівники патронатних служб є державними служ-бовцями, але закріплено це не законом, а лише підза-конним НПА — п. 4 постанови Кабінету Міністрів від 19 травня 1999 р., присвоєння їм рангів державних службовців не передбачено (постанова Кабінету Міні-стрів від 19 червня 1996 р.), атестація не проводиться (п. 2 постанови Кабінету Міністрів від 28 грудня 2000 р. № 1922), час роботи на патронатних посадах до стажу державної служби не зараховується (п. 2 постанови Ка-бінету Міністрів від 3 травня 1994 р. № 283) тощо.
Особливості звільнення працівників патронатної служби розглянуто у підрозділі 7.5.
Стаж роботи на державній службі. Стаж державної служби обчислюється відповідно до норм постанови Ка¬бінету Міністрів "Про порядок обчислення стажу дер¬жавної служби" від 3 травня 1994 р. № 283 та інших НПА, які доповнюють чи змінюють постанову № 283-
94, зокрема: постанов Кабінету Міністрів № 758-94, №879-94, №264-95, №397-95, №651-95, №871-95, №311-96, №1490-96, №1550-96, №861-97, №1040-97, № 259-98, № 638-99, № 1267-99, № 2044-99, № 848-
2000, № 1113-2000, № 428-2001, № 1435-2001, № 1571-
2001, №681-2002, №1620-2002, №85-2003, №258-
2004, № 468-2004, № 689-2004, № 814-2004, № 2-2005,
№ 43-2005 тощо.
Відповідно, до стажу державної служби зараховуєть¬ся робота (п. З постанови Кабінету Міністрів від 3 трав¬ня 1994 р. № 283):
• на посадах державних службовців у державних органах, передбачених Законом України "Про держав-ну службу" (ст. 25), а також на посадах, віднесених Ка-бінетом Міністрів України до відповідної категорії по-сад державних службовців (див. підрозділ 6.2);
• на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, диплома¬тичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державноїподатковоїтаконтрольно-ревізій-
ної служби;
• на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх СРСР, УРСР та інших республік (за переліком, наданим у додатку до Поряд-ку, затвердженого постановою № 283-94);
• на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання;
• на посадах керівних працівників і спеціалістів у органах, що згідно з чинним законодавством здійсню-ють державний нагляд за охороною праці;
• на посадах спеціалістів кримінально-виконавчої системи (установи виконання покарань, слідчі ізолято-ри, підрозділи кримінально-виконавчої інспекції), які не мають спеціальних звань;
• на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, управлінь по
місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України;
• на посадах керівних працівників і спеціалістів Фонду соціального захисту інвалідів;
• на посадах керівних працівників і спеціалістів державних архівів областей та їх філіалів, державних архівів міст Києва і Севастополя;
• на посадах керівних працівників і спеціалістів Державної інспекції навчальних закладів у Міністер¬стві освіти та науки;
• на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (ст. 14), а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, але віднесених Ка¬бінетом Міністрів України до відповідної категорії по¬сад в органах місцевого самоврядування;
• на посадах керівних працівників і спеціалістів Української державної насіннєвої інспекції, Україн¬ської державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, Української інспекції карантину рослин тощо.
Також до стажу державної служби зараховується (п. 4 постанови № 283-94):
• період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відноси¬нах з державним органом;
• час відпустки по догляду за дитиною до досягнен¬ня нею віку трьох років, а у виняткових випадках, якщо за медичними показаннями дитині потрібний домаш¬ній догляд, то й період додаткової відпустки без збере¬ження заробітної плати тривалістю, визначеною у ме¬дичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною віку шести років;
• час підвищення кваліфікації з відривом від робо¬ти, якщо до направлення на підвищення кваліфікації працівник працював у державному органі;
• час навчання в Національній академії державно¬го управління при Президентові України за денною формою, якщо до вступу в Академію випускник перебу¬вав на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування і після закінчення навчання повернув¬ся на державну службу, службу в органах місцевого са¬моврядування або вступив до аспірантури чи докторан¬тури Академії з відривом від роботи;
• час навчання в аспірантурі або докторантурі На-ціональної академії державного управління при Прези¬дентові України з відривом від роботи, якщо до вступу до аспірантури або докторантури аспірант чи докторант перебував на державній службі і після закінчення нав¬чання повернувся на державну службу;
• час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях;
• час роботи на посадах керівників, їхніх заступни¬ків, головних інженерів державних підприємств, уста¬нов, організацій, якщо безпосередньо з цих посад вони призначені (обрані) на посади державних службовців першої — четвертої категорій;
• стаж наукової роботи, набутий у державних уста¬новах, організаціях, закладах на посадах, визначених переліком посад наукових (науково-иедагогічних) пра¬цівників підприємств, установ, організацій, вищих на¬вчальних закладів III—IV рівнів акредитації;
• стаж роботи журналіста в державних і комуналь¬них засобах масової інформації тощо.
Документами для визначення стажу державної служ¬би є трудові книжки та інші документи, які за чинним законодавством підтверджують стаж роботи (довідки державних органів, установ, навчальних закладів, під¬приємств, державних архівів і т. ін.).
Розмір стажу державної служби того чи іншого служ¬бовця впливає на розмір їх оплати праці, їх відпусток та пенсій, що буде розглянуто в наступних розділах.
Обмеження прав державних службовців, пов'язані з проходженням державної служби. З проходженням державної служби пов'язана низка законодавчих обме¬жень прав службовців, які вже було перелічено в підроз¬ділі 6.3, у тому числі часткове обмеження трудових прав державних службовців порівняно з іншими кате¬горіями працівників.
Так зокрема, державні службовці (на відміну від більшості найманих працівників) не мають права:
• брати участь у страйках та інших діях, що пере-шкоджають нормальному функціонуванню державних органів;
• займатися підприємницькою діяльністю безпосе¬редньо чи через третіх осіб;
• працювати за сумісництвом (крім наукової, викладацької, медичної, творчої діяльності).
Також державні службовці не мають права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одер¬жання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Хоча більшості найманих працівників гарантоване право на страйк як чинною Конституцією (ст. 44), так і Законом України "Про колективні трудові спори" (ст. 17—18), державні службовці не мають права брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджа¬ють нормальній роботі державних органів (ст. 16 Зако¬ну України "Про державну службу").
Обмеження роботи державних службовців за суміс¬ництвом та особливості такої роботи в тих випадках, коли сумісництво є можливим.
Вище вже було показано, що відповідно до чинного законодавства державні службовці не мають права зай¬матися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним
третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах суміс¬ництва (крім випадків, передбачених чинним законо¬давством).
Вичерпний перелік випадків сумісництва, можли¬вого для державних службовців, встановлено нормою Закону України "Про боротьбу з корупцією" (ст. 5):
• наукова діяльність;
• викладацька діяльність;
• творча діяльність;
• медична практика.
Нагадаємо, що сумісництво ■— це одночасне вико¬нання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час (п. 1 наказу Міністер¬ства праці України від 28 червня 1994 р № 43).
Загальний порядок роботи за сумісництвом регулю¬ється чинним трудовим законодавством, у тому числі Кодексом законів про працю України (ст. 102—1), За¬коном України "Про оплату праці" (ст. 19) тощо.
Особливості роботи за сумісництвом державних службовців, працівників державних підприємств та установ регулюються постановами Кабінету Міністрів № 245-93, № 1033-96 та наказом Міністерства праці № 43-94.
Для роботи за сумісництвом не потрібна згода адмі¬ністрації за основним місцем роботи.
Тривалість роботи за сумісництвом не може переви¬щувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісниц¬твом протягом місяця не повинна перевищувати поло¬вини місячної норми робочого часу.
Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фак¬тично виконану роботу.
Відпустка на роботі за сумісництвом надається одно¬часно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану
відпустку сумісникам здійснюється відповідно до чин-ного законодавства.
Звільнення з роботи за сумісництвом здійснюється відповідно до чинного законодавства, але без виплати вихідної допомоги.
Державні службовці та працівники державних під-приємств і установ, крім основної роботи та роботи за сумісництвом, також мають право виконувати роботи, які не є сумісництвом. До таких робіт згідно з наказом Міністерства праці № 43-94 належать:
1) літературна робота, в тому числі робота з редагу-вання, перекладу та рецензування окремих творів, яка оплачується з фонду авторського гонорару;
2) технічна, медична, бухгалтерська та інша екс-пертиза з разовою оплатою праці;
3) педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 год на рік;
4) виконання обов'язків медичних консультантів установ охорони здоров'я в обсязі не більш як 12 год на місяць з разовою оплатою праці;
5) керівництво аспірантами в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах науковців та висококваліфікованих спеціалістів, які не перебувають у штаті цих установ та навчальних закладів, з оплатою їх праці в розрахунку 50 год на рік за керівництво кож¬ним аспірантом; завідування кафедрою висококваліфі-кованими спеціалістами, у тому числі тими, що займа-ють керівні посади в навчальних закладах і науково-дослідних установах з оплатою в розрахунку 100 год за навчальний рік.
6) проведення консультацій науковими працівни¬ками науково-дослідних інститутів, викладачами ви¬щих навчальних закладів та інститутів удосконалення лікарів, головними спеціалістами органів охорони здо-ров'я в лікувально-профілактичних установах в обсязі до 240 год на рік з погодинною оплатою праці;
7) робота за договорами провідних наукових, науко-во-педагогічних і практичних працівників з коротко-строкового навчання кадрів на підприємствах і в орга-нізаціях;
8) організація та проведення екскурсій на умовах погодинної або відрядної оплати праці, а також супро-водження туристських груп у системі туристично-екс-курсійних установ профспілок;
9) інша робота, яка виконується в тому разі, коли на основній роботі працівник працює неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці за основною та іншою роботою не перевищує повного окладу (ставки) за ос-новним місцем роботи.
Виконання робіт, зазначених у пунктах 2—7, допус-кається в робочий час із дозволу керівника державного підприємства, установи, організації без утримання за-робітної плати.
Аналізуючи перелік випадків, у яких допускається робота державних службовців за сумісництвом та робіт, які не є сумісництвом, можна дійти висновку, що метою цих винятків є: забезпечення кваліфікованими кадра¬ми важливих галузей народного господарства України (хоча б за сумісництвом чи для виконання разових кваліфікованих робіт); збереясення кваліфікації та про-фесійних навичок науковців, викладачів, лікарів, літе-раторів, митців та ін., які є державними службовцями; забезпечення можливостей професійного та кар'єрного зростання названих категорій державних службовців.
Чинним українським законодавством передбачене в деяких випадках відсторонення державних службов¬ців від виконання повноважень за посадою. До таких випадків належать:
— загальна норма трудового права для будь-яких працівників, за якою відсторонення працівників під роботи власником або уповноваженим ним органом
допускається у разі: появи на роботі в нетверезому ста-ні, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; від-мови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 46 Кодексу законів про працю України);
— додаткова норма адміністративного права лише для державних службовців, за якою передба¬чається відсторонення державного службовця від вико¬нання повноважень за посадою із збереженням заробіт¬ної плати за невиконання службових обов'язків чи їх неналежне виконання, яке призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду приватним особам (фізичним чи юридичним) або дер-жаві (ст. 22 Закону України "Про державну службу").
Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей
службовець.
Тривалість відсторонення від виконання повнова-жень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування (див. під¬розділ 6.5) проводиться в строк до двох місяців у поряд¬ку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950.
Якщо правомірність рішення про відсторонення дер-жавного службовця від виконання повноважень за по-садою підтвердиться матеріалами службового розсліду-вання, державний службовець може бути притягнутий до відповідальності згідно із законодавством (див. під-розділ 6.4).
Якщо правомірність рішення про відсторонення дер-жавного службовця від виконання повноважень за по-садою не підтвердиться результатами службового роз-слідування, це рішення має бути скасованим.
Просування по службі здійснюється шляхом:
— зайняття вищої посади на конкурсній основі (до-пускається без конкурсу, після стажування терміном до двох місяців).
— присвоєння вищого рангу або в межах відповідної категорії посад, або у разі зайняття вищої посади.
Для присвоєння чергового рангу в межах відповід¬ної категорії посад державний службовець має успішно відпрацювати на посаді не менше двох років. Це озна¬чає, що, наприклад, завідувачу відділом районної дер¬жавної адміністрації (РДА), який має тринадцятий ранг державного службовця й успішно працює на поса¬ді (шостої категорії) два чи більше років, може бути під-вищений ранг з тринадцятого до дванадцятого, а ще че¬рез два роки — і до одинадцятого. Десятий ранг цьому завідувачу відділу не може бути присвоєний, бо шостій категорії посад відповідають лише тринадцятий, два-надцятий та одинадцятий ранги. Але якщо цей самий державний службовець буде призначений заступником голови РДА (посада п'ятої категорії), то йому відразу має бути присвоєний дев'ятий (що рекомендується по-становою Кабінету Міністрів від 19 червня 1996 р. № 658), восьмий чи навіть сьомий ранг (на розсуд голо¬ви РДА).
У разі переходу на нижчу посаду чи звільнення з дер-жавної служби за державним службовцем після його повернення на державну службу зберігається поперед¬ній ранг. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.
Суспільно корисному й ефективному проходженню державної служби та службовій кар'єрі сприяють дер-жавна кадрова політика та її реалізація у формі кадро-ного забезпечення державної служби.
