Каталог статей

Поряд із заохоченнями законодавство передбачає в міру необхідності застосування юридичної відповідальності дер­жавних службовців, а саме: дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної.

Відповідальність державних службовців настає за порушення законності та службової дисципліни, невиконання або неналежне виконання ними посадових обов'язків. Вона полягає в застосу­ванні до державних службовців тих чи інших покарань, стягнень, передбачених законодавством, за винне здійснення ними право­порушень, тобто за провини та дії, що юридично визнані проти­правними. Як відомо, правопорушення поділяються на злочини та провини (делікти).

Протиправне невиконання чи неналежне виконання держав­ним службовцем покладених на нього обов'язків (порушення трудової дисципліни), яке не тягне за собою кримінальної відповідальності, прийнято називати посадовою (дисциплінарною) провиною.

Дисциплінарна відповідальність — це застосування заходів дисциплінарного впливу в порядку службового підпорядкування за винні порушення правил державної служби, що не підпадають під дію карної відповідальності. Вона визначена на загальних за­садах для всіх громадян.

Поряд з цим характер професійної діяльності державних служ­бовців передбачає певні особливості регулювання їх відповідаль­ності. Для державних службовців установлені підвищена відпо­відальність, домірність відповідальності займаній посаді, що мо­жуть бути застосовані тільки до них (наприклад: попередження про неповну службову відповідність).

Дисциплінарні стягнення можуть накладатися на державного службовця за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов'язків (посадова провина). При цьому необхідно врахувати, що дисциплінарна відповідальність може бути накла­дена і на тих державних службовців, хто надав інформацію, що спонукала до незаконних дій.

Найбільш серйозними посадовими провинами є ті з них, що приводять до порушення або невиконання законів, указів Прези­дента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та рішень судів. Найчастіше посадовими провинами постають порушення порядку реалізації та термінів виконання доручень, установлення непередбачених законами чи іншими нормативно-правовими актами процедур реалізації прав особи та громадянина, виконання норм та доручень не в повному обсязі або перекручення їх змісту.

Крім перелічених, можуть бути й інші випадки невиконання або неналежного виконання державним службовцем посадових обов'язків, що розцінюються як посадова провина.

¹ Та чи інша дія (чи бездіяльність) працівника є порушенням трудової дисципліни лише за наявності одночасно трьох умов:

• якщо дія (бездіяльність) є протиправною, тобто порушується певна вимога чи по­ложення нормативно-правового акта;

• якщо протиправна дія (бездіяльність) є винною, тобто вчинена навмисно або через необережність (недостатня кваліфікація або працездатність, відсутність належних умов праці, неотримання службовцем інформації й матеріалів, потрібних для виконання поса­дових обов'язків, тощо — такі дії не можуть розглядатися як невиконання службових обов'язків, бо в цьому разі працівник невинний у їх невиконанні);

• якщо не виконано саме посадові обов'язки, тобто обов'язки, що випливають з да­них державно-службових відносин (прикладами таких порушень посадових обов'язків є недотримання державної та іншої таємниці, що охороняється законом, розголошення ві­домостей, які стали відомі державному службовцеві у зв'язку з виконанням посадових обов'язків і торкаються приватного життя, честі та гідності громадян).

Видами дисциплінарних стягнень є: зауваження, догана, суво­ра догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення.

Варто зазначити, що звільнення як засіб дисциплінарного по­карання державного службовця допускається лише за наявності підстав, зазначених у законах України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».

Дисциплінарне стягнення накладається органом державної влади або його керівником, які мають право на призначення дер­жавного службовця на посаду. Це правило обумовлено характе­ром стягнень. Право попереджати про неповну службову відпо­відність і вирішувати питання про звільнення з посади надається тим органам і керівникам, які мають право призначення на посаду.

Порядок проведення службових розслідувань, застосування та оскарження дисциплінарного стягнення визначається законодав­ством і відповідними нормативно-правовими актами.

Службова діяльність у системі державної служби базується на суворій ієрархії: державні службовці, які реалізують своє право на певні дії, та особи, які безпосередньо виконують їхні рішення, перебувають на різних управлінських щаблях. Законодавство та практика державно-службової діяльності виходять з визнання презумпції законності всіх наказів і розпоряджень начальників і обов'язковості їх виконання для підлеглих.

Державний службовець, маючи сумніви щодо правомірності одержаного ним для виконання розпорядження, зобов'язаний у письмовій формі одразу повідомити про це:

• свого безпосереднього керівника;

• керівника, який видав розпорядження;

• вищого керівника.

Якщо державний службовець отримує підтвердження у письмо­вій формі про необхідність його виконання від керівника, який видав наказ, або вищого за підпорядкованістю керівника, держав­ний службовець зобов'язаний його виконати. Відповідальність за виконання державним службовцем неправомірного розпоряджен­ня несе керівник, який підтвердив це розпорядження. Водночас державний службовець не повинен виконувати розпоряджень, які є адміністративно чи кримінально карними діяннями.

Дисциплінарну відповідальність треба відрізняти від адмініс­тративної відповідальності.

Як правило, державні службовці (посадові особи) є спеціаль­ними суб'єктами адміністративної відповідальності. Підставою для адміністративної відповідальності посадових осіб є порушення загальнообов'язкових правил, передбачених законами України прямої дії, іншими нормативними актами, якщо дотримання цих правил визначено за посадовий обов'язок державного службовця. Підставою для адміністративної відповідальності службовців є діяння, яке водночас може бути як адміністративною, так і поса­довою провиною. До державних службовців застосовуються ли­ше два види адміністративних покарань — попередження і штра­фи, які накладаються суб'єктами функціональної влади (представ­никами влади, посадовими особами контрольно-наглядових органів).

Адміністративна відповідальність застосовується органами або посадовими особами, з якими порушник не пов'язаний відноси­нами підлеглості по роботі чи по службі (наприклад: суддями, державними інспекторами з охорони праці, інспекторами держав­ної протипожежної служби, головними санітарними лікарями та ін.).

В окремих випадках порушення може містити водночас озна­ки як дисциплінарної, так і адміністративної провини й спричи­нює два види відповідальності.

Чинним законодавством передбачено кримінальну відповідаль­ність посадових осіб за зловживання посадовими повноважен­нями, перевищення посадових повноважень, відмову в наданні інформації, присвоєння повноважень посадової особи, незаконну участь у підприємницькій діяльності, одержання хабара, дачу ха­бара, службову фальсифікацію і недбалість. Залежно від характе­ру цих суспільно небезпечних дій суд призначає різні міри кри­мінального покарання, у тому числі позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Для державних службовців має бути передбачено також ма­теріальну відповідальність. Вона виконує правовідновну функ­цію та настає за посадовий проступок, який завдав матеріальних збитків державній організації (державному органу). Матеріальна відповідальність передбачає відшкодування винним службовцем завданих ним збитків. До матеріальної відповідальності винні притягуються судом за позовом органу державної влади до дер­жавного службовця.

За кожний посадовий проступок може бути застосоване лише одне дисциплінарне покарання.

Наказ (розпорядження) чи постанова про застосування дисци­плінарного покарання із зазначенням мотивів його застосування оголошується державному службовцеві, який був покараний, під розписку.

Якщо протягом року з дня застосування дисциплінарного по­карання на службовця не буде накладено нового дисциплінарного покарання, його вважають таким, який не зазнав цього пока­рання. Орган державної влади (посадова особа), який застосував покарання, може зняти його до закінчення року за власною ініці­ативою, за клопотанням безпосереднього керівника чи трудового колективу, якщо покараний не вчинив нового проступку й про­явив себе як сумлінний працівник.

Упродовж терміну дії дисциплінарного покарання міри заохо­чення до державного службовця не застосовуються.

В умовах зміни парадигми суспільства, трансформаційного періоду розвитку держави, найактуальнішим питанням є реальне запровадження обов'язку державних службовців визнавати, до­тримуватися та захищати права й свободи людини і громадянина.

У цьому аспекті рішення органів державної влади, установ, підприємств та їх об'єднань, громадських об'єднань чи посадо­вих осіб, державних службовців можуть бути оскаржені через суд, якщо внаслідок цих дій:

• порушено права й свободи громадян;

• створено перепони для реалізації громадянином його прав і свобод;

• незаконно на громадянина накладено будь-який обов'язок або він незаконно притягнений до будь-якої відповідальності.

Зазначені дії можуть мати як колегіальний, так і особистий характер.

Громадянин має право оскаржити також бездіяльність держав­них службовців, якщо це призвело до зазначених наслідків. Кож­ний громадянин має право дістати, а державні службовці зобо­в'язані надати йому можливість ознайомитися з документами та матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод, якщо немає передбачених законом обмежень на інформацію, що міститься в цих документах і матеріалах.

Суд, встановивши обґрунтованість скарги громадянина, ви­значає відповідальність посадової особи, державного службовця за дії (рішення), що спричинили порушення прав і свобод грома­дянина. Щодо державних службовців, які вчинили дії (прийняли рішення), визнані незаконними, суд визначає передбачену зако­ном міру відповідальності, аж до подання про звільнення. Відпо­відальність може бути покладена як на тих, чиї дії (рішення) ви­знано незаконними, так і на тих, хто надав інформацію для незаконних дій.

У науковій літературі пропонується вирішити питання про межі підкорення наказу керівника. Воно має бути диференційо­ваним залежно від сфери адміністративної діяльності та досить повно конкретизуватися в нормативних актах, які регламентують відповідний вид державного управління стосовно конкретних об­ставин: державна служба, військова служба, робота в умовах над­звичайного стану тощо. У зазначених актах має бути визначений порядок оскарження неправомірних розпоряджень. Нормативний акт, який визначає правовий статус державного службовця (поса­дової особи), може встановити обов'язок не виконувати не лише злочинні, а й незаконні накази (розпорядження), тобто владні ви­моги, що висунуті з недотриманням встановлених для цього фор­ми та процедури або потребують реалізації дій, які утворюють адміністративний або громадянський делікт, а також дисциплінар­ний (посадовий) проступок.