Припинення державної служби
Апріорі зрозуміло, що перебування на державній службі певного конкретного державного службовця має раніше чи пізніше припинитися.
Припинення державної служби — це закінчення державно-службових відносин державного службовця і органом державної влади. Воно передбачене чинним законодавством у двох основних формах:
• звільнення будь-якого службовця з посади в державному органі;
• відставка окремих категорій державних службовців
Звільнення будь-якого службовця з посади в державному органі — це закінчення державно-службових відносин за ініціативою державного службовця, за ініціативою керівника державного органу, за згодою сторін чи на інших законних підставах. Звільнення можливе:
• на загальних підставах, встановлених трудовим законодавством України;
• за додатковими підставами, передбаченими адміністративним правом України.
Загальні підстави звільнення, передбачені чинним Кодексом законів про працю України, такі (ст. 36—41, 43,43-1,45]:
• угода сторін;
• закінчення строку трудового договору;
• призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;
• розірвання трудового договору за ініціативою працівника;
• розірвання трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу;
• розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представниц-тво трудовим колективом органу;
• переведення працівника, за його згодою, до іншого державного органу, підприємства, установи;
• перехід на виборну посаду в іншому державному органі чи органі місцевого самоврядування;
• відмова від переведення на роботу в іншій місце-вості разом із державним органом, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці;
• набрання законної сили вироком суду, який ви-ключає продовження роботи (позбавлення волі, обме-ження волі тощо);
• звільнення відповідно до умов трудового контракту.
Реорганізація, злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення державного органу, установи не може бути підставою для звільнення працівника.
Слід зазначити, що порядок звільнення державних службовців за загальними підставами регулюється українським трудовим законодавством і аналогічний звільненню будь-яких найманих працівників (ст. 36— 47, 49-2, 116 Кодексу законів про працю України).
Додаткові підстави звільнення, передбачені Законом України "Про державну службу", такі (ст. 30):
• порушення умов реалізації права на державну службу, передбачених цим Законом, а саме: відсутність громадянства України чи відповідної освіти або порушення встановлених умов відбору (ст. 4);
• недотримання вимог, передбачених цим Законом, а саме: заборона на отримання хабарів, дарунків тощо, на роботу за сумісництвом, на заняття підприємницькою діяльністю, на участь у страйках та ін. (ст. 16);
• досягнення службовцем граничного віку перебу-вання на державній службі, передбаченого цим Законом, а саме: 60 років — для чоловіків, 55 років — для жінок (ст. 23);
• виявлення або виникнення обставин, які пере-шкоджають перебуванню на державній службі, перед-бачених цим Законом, асаме: недієздатність; судимість, що несумісна з посадою; підпорядкованість близьких родичів або родичам (ст. 12);
• відмова прийняти Присягу або порушення Прися¬ги (ст. 17);
• недодання, або подання неправдивих відомостей про доходи, передбачених ст. 13 цього Закону.
Для службовців, які займали посади першої категорії (заступники міністрів, керівники інших центральних органів державної влади тощо), у випадках зміни гкладу органу, де вони працювали, або у зв'язку із закінченням терміну повноважень цього органу, передбачено такі додаткові гарантії, як збереження середньомісячного заробітку на період працевлаштування, але не більше одного року (ст. 30 Закону). Тобто опосередковано законодавець допускає їх звільнення за такими підставами.
Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем (крім державних службовців патронатної служби) державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.
Для окремих державних службовців, що зробили вагомий внесок у діяльність державного органу і досягли граничного віку перебування на державній службі, термін перебування на державній службі може продов-жуватися, але не більше ніж на п'ять років (ст. 23 За-кону). Для цього необхідне завчасне обґрунтоване подання керівника державного органу до начальника Головдержслужби України, яке має бути попередньо узго-дженим з керівником державного органу вищого рівня в порядку підпорядкування та, в необхідних випадках, з головою місцевої державної адміністрації чи керівни¬ком центрального органу виконавчої влади, керівником Секретаріату Президента України чи Секретаріату Кабінету Міністрів. Остаточне рішення в місячний термін після подання приймає начальник Головдержслужби України (постанова Кабінету Міністрів від 26 грудня 2003 р. № 2020).
Звільнення державних службовців за будь-якою з шести додаткових підстав, передбачених Законом України "Про державну службу" (ст. 30), у тому числі за досягненням граничного віку, може здійснюватися без волевиявлення (заяви) самого державного службовця чи навіть проти його волі.
Відставка — це припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої чи другої ка-тегорії, за його письмовою заявою у випадках неможливості продовження служби з принципових причин чи за станом здоров'я. Відставка не передбачена трудовим правом і можлива лише за підставами, передбаченими адміністративним правом України (ст. 30, 31 Закону України "Про державну службу").
Вичерпний перелік підстав для відставки державних службовців передбачено ст. 31 Закону України "Про державну службу", а саме:
• принципова незгода з рішенням державного орга-ну чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;
• примушування державного службовця до вико-нання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може запо-діяти значної матеріальної або моральної шкоди держані, підприємствам, установам, організаціям або об'єд-нанням громадян, громадянину;
• стан здоров'я, який перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного вис-новку).
Порядок відставки та деякі соціальні гарантії на її випадок також передбачено у ст. 31 Законом України "Про державну службу":
Відставка приймається або дається мотивована від-мова державним органом чи посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці, державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.
У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має страховий стаж для чоловіків — не менше 25 років, для жінок — не менше 20 років і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85% його посадового окладу з урахуванням підбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку.
У випадках припинення державної служби в поряд¬ку звільнення чи відставки керівник державного орга¬ну, в якому працював державний службовець, видає розпорядчий акт (наказ, розпорядження тощо) про звільнення з посади чи відставку службовця. Цей роз-порядчий акт формалізує юридичний факт і дату при-пинення державно-правових відносин державного органу з державним службовцем, закінчення його держав¬ної служби.
Державним службовцям при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію та за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допо-мога в розмірі 10 місячних посадових окладів, що оформлюється тим самим наказом чи розпорядженням про звільнення державного службовця (ст. 37 Закону України "Про державну службу").
Інші аспекти, пов'язані з проходженням державної служби (оплата праці, заохочення, матеріальне, соці-альне та пенсійне забезпечення тощо), буде розглянуто в наступному розділі.
