У процесі здійснення лізингової діяльності укладаються різні види договорів, спрямованих на забезпечення та виконання лізингової угоди (операції). Враховуючи те, що лізинг є видом господарської діяльності, та на підставі аналізу змісту лізингових правовідносин можна дійти висновку, що дого¬вори, які опосередковують лізингову діяль¬ність, є господарськими договорами. До та¬ких договорів можна віднести: договір лізингу, договір купівлі-продажу предмета лізингу, кредитний договір, договір страхування.
При написанні цієї статті були використані праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як О. В. Кабатова, О. М. Чекмарьова, В. А. Горемикін, І. О. Решетник, О. О. Іванов, В. В. Вітрянський, В. Д. Газман, Р. П. Бойчук, Ю. С. Харитонов, А. Г. Барабаш, І. Є. Яку-бівський, О. В. Трофімова, С. Д. Січко, В. С. Різ¬ник та ін.
Метою статті є дослідження правової природи договору лізингу та інших видів господарських договорів, які укладаються в процесі здійснення лізингової діяльності.
До ознак договору лізингу відповідно до чинного законодавства, а саме ст. 292 ГК України [1], ст. 806 ЦК України [2], ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» [3], можна віднести такі: є консенсуальним дого¬вором; на момент укладання договору лізин¬годавець, як правило, ще не є власником предмета, який набувається у продавця за визначеною лізингоодержувачем специфіка¬цією з метою передачі в лізинг за договором. Однак чинне законодавство (ст. 806 ЦК України) дозволяє передачу в лізинг і майна, наявного у лізингодавця на момент укладен¬ня договору лізингу, з метою його повторно¬го введення в господарський обіг; сторонами договору лізингу є лізингодавець, лізингоо-держувач та продавець (постачальник) пред¬мета договору або тільки лізингодавець і лізингоодержувач, якщо має місце передача в лізинг майна, належного лізингодавцю на праві власності; предметом є неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена за законодавством до основних фондів; оплатний характер договору, що пе-редбачає сплату лізингоодержувачем періо¬дичних лізингових платежів за користування предметом лізингу; за договором здійсню¬ється передача майна у тимчасове воло¬діння та користування лізингоодержувачу; договір фінансового лізингу укладається на визначений строк; наявність у лізингодавця мети інвестування власних чи залучених фінансових коштів на предмет лізингу; мож¬ливість викупити предмет лізингу у власність лізингоодержувача на підставі укладеного сторонами договору купівлі-продажу; невиключний характер викорис¬тання предмета лізингу лізингоодержувачем, що передбачає можливість його пере¬дачі в користування іншим особам — сублізинг.
Таким чином, договір лізингу можна визначити як господарське зобов'язання, за яким лізингодавець передає неспоживну річ, визначену індивідуальними ознаками, віднесену за законодавством до основних фондів (предмет лізингу) у невиключне во¬лодіння та користування лізингоодержувачу на визначений договором строк, який становить не менше одного року, за умови сплати останнім лізингових платежів. Таке визначення договору лізингу пропонуємо закріпити у ст. 1 Закону України «Про фінан¬совий лізинг», ст. 292 ГК України та ст. 806 ЦК України.
Договір фінансового лізингу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, тобто є консенсуальним. Такими істотними умовами до¬говору Закон визначає: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу; розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Тобто Законом України «Про фінансовий лізинг» порівняно з Законом «Про лізинг» (ст. 7) [4] було значно скорочено перелік істотних умов договору.
В юридичній літературі дослідниками по-різному визначаються істотні умови до¬говору лізингу. Так, наприклад, В. В. Вітрянський визначає лише одну істотну умову до¬говору лізингу — умову про предмет догово¬ру лізингу [5, с. 277—282].
Вітчизняний дослідник В. Різник у своїй роботі зазначає, що істотними умовами до¬говору лізингу є: умова про предмет догово¬ру; умова про строк користування предме¬том договору лізингу; умова про лізингові платежі; умова про особу продавця (постачальника) предмета договору лізингу та осо-бу, яка визначила предмет договору лізингу [6, с. 44].
Отже, можна дійти висновку, що, незва¬жаючи на розбіжності в поглядах щодо істотних умов договору лізингу, у них є одна спільна умова — умова про предмет догово¬ру лізингу.
Певною особливістю договору лізингу є специфічний зв'язок лізингоодержувача та продавця (постачальника) предмета лізин¬гу. Лізингоодержувач, який не бере участі в укладанні договору купівлі-продажу пред¬мета лізингу, все-таки має певні завдання, зокрема: визначає специфікацію предмета лізингу (ч. 1 ст. 292 ГК України, ч. 1 ст. 806 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»); за умови поставки є, по суті, одержувачем предмета лізингу; якщо предмет не відповідає своєму призна¬ченню та/або умовам договору, спе¬цифікаціям, — має право відмовитися від його прийняття (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону «Про фінансовий лізинг»); зобов'язаний повідом¬ляти продавцеві предмета лізингу про вияв¬лені протягом гарантійного терміну не-справності предмета лізингу, в тому числі його поломки чи збої в роботі (п. 5 ч. 2 ст. 11 Закону «Про фінансовий лізинг»); ремонт та технічне обслуговування предмета дого¬вору лізингу здійснюються продавцем (по-стачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (поста¬чальником) (ч. 2 ст. 808 ЦК України).
Враховуючи зазначене вище ми підтримуємо думку В. Різника [6, с. 44] та Д. Січка [7, с. 12] щодо включення до переліку істотних умов договору лізингу умови про особу продавця (постачальника) та особу, яка ви¬значила предмет договору лізингу, оскільки ця умова впливає на розподіл прав, обо¬в'язків, ризиків та відповідальності між лізингодавцем та лізингоодержувачем.
З цією метою вважаємо за необхідне до¬повнити ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінан¬совий лізинг» такою істотною умовою про особу (лізингодавця або лізингоодержувача), яка здійснює вибір предмета договору лізингу та продавця (постачальника).
Аналізуючи норми чинного законодавства України щодо розміру та порядку спла¬ти лізингових платежів, з метою захисту інтересів сторін договору лізингу, вважаємо за необхідне доповнити ст. 16 Закону «Про фінансовий лізинг» нормою, яка б передба¬чала, що розмір лізингових платежів може переглядатись тільки за згодою сторін, крім випадків, прямо передбачених в законі або договорі, з періодичністю не більше одного разу на рік. Ця норма закону має бути імпе¬ративною, тобто такою, що не може зміню¬ватись за згодою сторін.
Особливістю змісту договору лізингу є поєднання у ньому як майнових елементів (вартість предмета лізингу, розмір та склад лізингових платежів), так і організаційних елементів, що регулюють порядок виконан¬ня договору і технічного обслуговування предмета лізингу. Одним із таких орга¬нізаційних елементів є обов'язок лізингодавця укласти договір купівлі-продажу із виз-наченим лізингоодержувачем продавцем.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг», якщо сторони до¬говору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визна¬ченої договором ціни, якщо договором не передбачено інше. Таким чином, в лізинго¬вих операціях договір купівлі-продажу пред¬мета лізингу може укладатись між продав¬цем (постачальником) та лізингодавцем як на стадії укладання договору лізингу як до¬говір поставки (купівлі-продажу) предмета лізингу, так і на стадії виконання договору лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем у процесі реалізації права останньо-го на викуп предмета лізингу.
Договір купівлі-продажу предмета лізин¬гу укладається в письмовій формі між лізингодавцем та продавцем (постачальником).
У договорі купівлі-продажу необхідно чітко визначити момент переходу права власності на предмет лізингу до покупця (лізингодавця). Залежно від умов поставки та оплати він може бути різним, але в будь-якому випадку не повинен настати пізніше дати передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу за актом приймання-передачі, з моменту підписання якого і починається відлік строку лізингу по даному конкретно¬му об'єкту.
Опціон на купівлю предмета лізингу після закінчення строку дії договору лізингу є кваліфікуючою ознакою договору фінансо¬вого лізингу, незважаючи на те, що відпо¬відно до чинної редакції ч. 2 ст. 8 Закону «Про фінансовий лізинг» він не є умовою до¬говору фінансового лізингу, а оформлюється окремим договором — договором купів¬лі-продажу. Логічним завершенням даної операції має бути перехід права власності на предмет лізингу після закінчення строку дії договору лізингу до лізингоодержувача або викуп предмета лізингу за залишковою вартістю — інакше втрачається сенс лізингу, а відносини між сторонами перетворюються на звичайну оренду.
Ми поділяємо позицію О. В. Трофімової, яка зазначає, що опціон на купівлю предмета лізингу (перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчен¬ня строку дії договору або право викупу пред¬мета лізингу після закінчення строку дії дого¬вору за залишковою вартістю) є ознакою до¬говору фінансового лізингу, яка має бути закріплена в ГК та Законі України «Про фінан¬совий лізинг» [8, с. 177].
Якщо рішення про набуття права влас¬ності на предмет лізингу після закінчення строку дії договору лізингу прийняте ще на стадії підписання договору лізингу, то, на нашу думку, доцільним є включення в договір лізингу умови про викуп предмета лізингу. Така можливість передбачена чинним законодавством і надає сторонам право укладати змішані договори, що містять еле¬менти кількох договорів (в нашому випадку — елементи договорів лізингу та купівлі-продажу).
В. Різник з цього приводу зазначає, що схожість цих договорів полягає в тому, що після закінчення строку користування май¬ном за договором лізингу лізингоодержувач має право придбати у власність предмет до¬говору за залишковою вартістю. Це, на дум¬ку окремих дослідників, дає підстави ква-ліфікувати його як договір купівлі-продажу в розстрочку [6, с. 43].
Проте на цьому схожість їх закінчується. Сторони договору купівлі-продажу та лізин¬гу мають різні завдання. Метою лізингоодержувача є володіння та користування предме¬том лізингу (вилучення з нього корисних властивостей), а метою покупця — набуття права власності на річ. До того ж у договорі купівлі-продажу право власності переходить з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом (части¬ни 3, 4 ст. 334 ЦК України). У договорі лізингу право власності протягом строку дії договору лізингу належить лізингодавцю. Відмінною рисою також є те, що договір купівлі-продажу в розстрочку укладається на строк, значно менший від строку користу¬вання майном за договором лізингу. Предме¬том договору купівлі-продажу в розстрочку може бути будь-яка річ, яка не виключена із цивільного обігу (споживна чи неспоживна), і яка, в свою чергу, може використовуватись для будь-яких потреб, у тому числі особис¬тих, сімейних, домашніх та підприємниць¬ких. Предметом же договору лізингу може бути лише неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів, передача якої в лізинг не заборонена за законом (ст. З Закону «Про фінансовий лізинг»).
Ми погоджуємось також із А. Г. Барабаш, яка зазначає, що договір купівлі-продажу предмета лізингу не можна охарактеризува¬ти лише за допомогою норм про купівлю-продаж, оскільки зазначені елементи ви¬ходять за межі його складу [9, с. 84].
На нашу думку, договір лізингу — це комплекс майнових відносин, які виникають між продавцем (постачальником), лізингодавцем та лізингоодержувачем щодо пере¬дачі даного предмета лізингоодержувачу в користування на умовах лізингу. Тому до¬говір лізингу на договір купівлі-продажу чи то оренди означало б ігнорувати економічне призначення та юридичну природу договору лізингу в цілому.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» у лізингових договірних відносинах, що складають зміст лізингових операцій, беруть участь і інші учасники (фізичні та юридичні особи), такі як кредито¬ри, страховики тощо, які можуть бути сторо¬нами багатостороннього договору лізингу, але частіше відносини між суб'єктами лізин¬гу (лізингодавцем, лізингоодержувачем та продавцем (постачальником)) та іншими учасниками лізингової діяльності опосеред¬ковуються окремими договорами (кредитний договір, договір страхування), оскільки їх права та обов'язки пов'язані лише з однією стороною договору лізингу. Метою укладен¬ня даних договорів є забезпечення лізингової операції в цілому, а не передача майна в ко¬ристування, що є змістом договору лізингу, чи передача майна у власність, що є змістом договору купівлі-продажу.
З економічної точки зору лізинг схожий із кредитом, наданим на купівлю обладнання. Багато дослідників, таких як В. А. Гореми-кін [10, с. 63], В. Д. Газман [11, с. 198], Л. М. Прилуцький [12, с. 6], стверджують, що за своєю суттю лізинг подібний до кре¬дитних відносин, оскільки базується на тих самих принципах, що і кредит, — строковості, оплатності та зворотності.
Проте, як слушно зауважує О. М. Чекмарьова, між лізингом та кредитом є принципо¬ва відмінність, яка полягає в тому, що при ко¬мерційному кредитуванні майно передається у власність позичальника, а при лізингу про-тягом строку дії договору право власності на предмет договору залишається за лізингодавцем [13, с. 16]. До того ж предметом кредит¬ного договору є позичковий капітал у грошо¬вій формі, а предметом договору лізингу — індивідуально визначене майно.
Як при кредитуванні, так і при лізингу власник (лізингодавець) надає капітал на визначений період. У визначений час він по¬вертає його і отримує певну винагороду. На перший погляд лізинг схожий із ко¬мерційним кредитом. Проте між лізингом і кредитом існують певні відмінності, в першу чергу це стосується відносин власності. При комерційному кредиті передається право власності на товар, а лізингові відносини розмежовують право володіння і право користування. За володіння цим правом лізингоодержувач сплачує лізингодавцю періодичні лізингові платежі.
На відмінності договору лізингу та кре¬дитного договору звертала увагу й І. О. Ре-шетник, зазначаючи, що найсуттєвіші від¬мінності цих договорів полягають у харак¬терному для кредитного договору переході права власності на його предмет від кредито¬ра до позичальника, тоді як за договором лізингу це право зберігається за лізингодавцем; предметом договору лізингу виступає індивідуально визначене майно, а предме¬том кредитного договору — товарний кре¬дит; а також у цілях, для яких майно надається позичальнику (та лізингоодержувачу)[14, с. 18].
На нашу думку, основними відмінностя¬ми кредитного договору і договору лізингу є такі: предметом договору лізингу виступає індивідуально визначена неспоживна річ, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів, а предметом кредитного договору виступають лише грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, ви¬значених у договорі; кредитний договір є двостороннім — позичальник і кредитодавець, тоді як договір лізингу може бути три¬стороннім — лізингодавець, лізингоодержувач та продавець (постачальник); згідно з кредитним договором разом із передачею майна у тимчасове користування пере¬дається і право власності на нього. За дого¬вором лізингу право власності на предмет договору зберігається за лізингодацем; строк у кредитному договорі, як правило, значно менший, ніж у договорі лізингу.
В лізинговій операції кредитний договір може укладатися і як допоміжний договір, що оформлює залучення капіталу, не¬обхідного для придбання лізингодавцем предмета лізингу в кредитній установі. Це відповідає нормі закону, яка передбачає, що лізингодавець може набувати предмет лізингу за рахунок як власних, так і залучених за¬собів та позичкові кошти (п. 1 ч. 1 ст. 10 За¬кону «Про фінансовий лізинг»).
Кредитний договір, як і договір лізингу, укладається в письмовій формі, є консенсуальним і набирає чинності з дня досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами згідно з чинним законодавством (ст. 345 ГК України, § 2 глави 71 ЦК України).
Успішний розвиток такої ефективної форми інвестування, як лізинг, потребує ви¬рішення певних проблемних питань, одним з яких є зниження рівня ризику лізингових операцій. Найпоширенішим способом зни¬ження такого рівня у практиці господарю¬вання є страхування.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» [15] страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхуван¬ня або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особа¬ми страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Лізинг як вид господарської діяльності, що спрямований на інвестування власних або залучених фінансових коштів, обтяжений ризиками.
У частині 2 ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачена необхід¬ність страхування предмета лізингу та/або ризиків, пов'язаних з виконанням договорів лізингу, якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором. Проте чинне законо¬давство не визначає чітко, щодо страхування яких саме ризиків повинні домовитись сто¬рони за договором, що, в свою чергу, поро¬джує деякі проблеми на практиці.
Аналіз практики здійснення лізингової операції дозволяє виокремити такі види страхування, що застосовуються в процесі здійснення лізингової діяльності і дозволя¬ють диверсифікувати ризики сторін догово¬ру лізингу: страхування предмета лізингу; страхування фінансових ризиків лізингодавця, зокрема щодо невиконання або неналеж¬ного виконання зобов'язань за договором лізингу з погашення лізингових платежів.
Окремі дослідники виділяють такі основні ризики в лізингових операціях, як: майнові ризики; фінансові (комерційні) ри¬зики; політичні ризики; ризики, пов'язані з різними видами цивільної та професійної відповідальності; ризики, пов'язані з життям та здоров'ям [16, с. 59—60].
Страховими ризиками при страхуванні предметів лізингу є знищення або пошкодження майна внаслідок: пожежі, стихійного лиха, аварії, протиправних дій третіх осіб або ризиків Каско для наземних транспортних за¬собів: пошкодження чи знищення автотран¬спортного засобу внаслідок: дорожньо-транс¬портної пригоди, протиправних дій третіх осіб, викрадення (таємно чи відкрито) авто¬транспортного засобу, стихійних лих.
Страхувальником предмета лізингу може виступати як лізингодавець, так і лізингоодержувач. Зазвичай при страхуванні стра¬хувальником виступає та особа, яка несе ри¬зик випадкової загибелі чи випадкового зни¬щення предмета лізингу. Згідно зі ст. 13 За¬кону «Про фінансовий лізинг» та ст. 809 ЦК страхувальником при страхуванні предмета лізингу виступає лізингоодержувач, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг» витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержу¬вач, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу.
Варто зазначити, що в Україні існують страхові компанії, зацікавлені у страхуванні предметів лізингу. Це пов'язано з тим, що лізинг дає їм можливість суттєво розширити коло власного страхового бізнесу і отримати значні додаткові прибутки. Даний процес стимулюватиме страхувальників бути за-сновниками лізингових компаній.
Важливим питанням, через яке на прак¬тиці виникає немало спорів, є питання про те, на чию користь може бути застрахований предмет лізингу. Аналізуючи ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг», доходимо висновку, що предмет лізингу може бути за¬страхований як на користь лізингодавця, так і на користь лізингоодержувача. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону «Про фінансовий лізинг» з мо¬менту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового зни¬щення або випадкового пошкодження пред¬мета лізингу переходить до лізингоодержу¬вача, якщо інше не встановлено договором. Отже, вигодонабувачем за договором стра¬хування предмета фінансового лізингу має бути лізингоодержувач. Це обумовлено тим, що протягом усього строку дії договору лізингу право власності на предмет лізингу зберігається за лізингодавцем.
Строк дії договору визначається за пого¬дженням сторін і може охоплювати як декілька лізингових періодів, так і весь строк дії договору лізингу. Вигодонабувачем за договором страхування фінансового ризику лізингодавця, пов'язаного з невиконанням (повністю або частково) лізингоодержува-чем своїх договірних зобов'язань щодо спла¬ти лізингових платежів, може бути тільки страхувальник (лізингова компанія).
Для зменшення збитків, пов'язаних з неви¬конанням чи неналежним виконанням учасниками договору лізингу взятих на себе зо¬бов'язань, необхідно на законодавчому рівні закріпити страхування підприємницьких ри-зиків і передбачити в договорі страхування такі майнові інтереси сторін, як: ризик втрати (нестачі чи пошкодження) визначеного майна; ризик відповідальності із зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю чи майну інших осіб, а у випад¬ках, передбачених законом, також договірної відповідальності; ризик збитків від здійснен¬ня підприємницької діяльності через пору¬шення своїх зобов'язань контрагентами відповідного підприємця; ризик збитків від змі¬ни умов здійснення підприємницької діяль¬ності з обставин, які не залежали від волі підприємця; ризик неотримання очікуваного прибутку.
Спираючись на наведений вище аналіз
норм чинного законодавства, вважаємо за необхідне доповнити перелік видів обов'язково¬го страхування таким видом страхування, як страхування предмета лізингу та фінансових (комерційних) ризиків за договорами міжна-родного лізингу, договорами лізингу, що передбачають залучення державних коштів. Це пов'язано із тим, що далеко не завжди предмет лізингу може виступати достатнім забезпечен¬ням лізингової операції, оскільки обладнання часто є унікальним і не завжди може викорис¬товуватись на вторинному ринку. В цьому ви¬падку страхування виступає як альтернатива додатковому забезпеченню — традиційно за¬ставі. До того ж у Законі України «Про фінан-совий лізинг», а саме у ст. 13, необхідно передбачити страхування фінансових (підприєм¬ницьких) ризиків при виконанні договору лізингу за домовленістю сторін договору. Це дозволить зменшити збитки, пов'язані з неви¬конанням сторонами своїх зобов'язань за до¬говором лізингу.
За допомогою страхування можна усунути майже всі майнові ризики, у тому числі по¬літичні, фінансові, в лізингових операціях. Треба пам'ятати, що належним чином зор¬ганізована система страхування здійснення лізингових операцій надасть можливість знизити інвестиційний ризик лізингодавця, перетворивши при цьому лізинг у надійний спосіб інвестування.
Список використаних джерел
1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22. — Ст. 144.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІУ // Відомості Верховної Ради Украї¬ни. — 2003. — № 40—44. — Ст. 356.
З.Про фінансовий лізинг : Закон України від 11 грудня 2003 року № 1381 -IV // Відомості Вер¬ховної Ради України. — 2004. — № 15. — Ст. 231.
4. Про лізинг : Закон України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 16. — Ст. 68.
5. Витрянский В. В. Договор аренды и его виды: прокат, фрахтование на время, аренда зданий, сооружений и предприятий, лизинг / В. В. Витрянский. — М. : Статут, 2001. — 300 с.
6. Різник В. Порівняння договору лізингу з подібними до нього за правовою природою договора¬ми / В. Різник // Вісник НБУ. — 2003. — № 6. — С. 42—44.
7. Січко Д. С. Правова природа лізингу в Україні : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приват¬не право» / Д. С. Січко. — Л., 2006. — 25 с
8. Трофімова О. Поняття та ознаки договору лізингу / О. Трофімова // Вісник господарського су¬дочинства. — 2004. — № 4. — С 173—180.
9. Барабаш А. Г. Правове регулювання лізингових відносин в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / А. Г. Барабаш. — Донецьк, 2004. — 175 с
10. Горемыкин В. А. Лизинг : учебник/В. А. Горемыкин. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Инфор¬мационно-издательский дом «Филинъ»; Информцентр XXI века, 2005. — 944 с.
11. Газман В. Д. Финансовый лизинг / В. Д. Газман. — М. : Издательский дом ГУ ВШЭ, 2005. — 390 с.
12. Прилуцкий Л. Н. Финансовый лизинг. Правовые основы, экономика, практика / Л. Н. Прилуц-кий. — М. : Ось-89, 1997. — 272 с.
13. Чекмарева Е. Н. Лизинговый бизнес : практ. пособ. / Е. Н. Чекмарева. — М.: Экономика, 1994. — 127 с.
14. Решетник И. А. Гражданско-правовое регулирование лизинга в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : 12.00.03 «Гражданское право и гражданский про¬цесс; семейное право; международное частное право» / И. А. Решетник. — Пермь, 1998. — 24 с.
15. Про страхування : Закон України від 4 жовтня 2001 року № 2745-ПІ // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 7. — Ст. 50.
16. Трофімова О. Страхування лізингових операцій / О. Трофімова // Підприємництво, господар¬ство і право. — 2003. — № 9. — С 59^62.
Н. Ф. Ментух, кандидат юридичних наук, доцент кафедри правового регулювання економіки і правознавства юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
У статті розглядається питання правової природи договору лізингу та інших видів господарських договорів, які укладаються в процесі здійснення лізингової діяльності, а саме: договору купівлі-продажу, кредитного договору та договору страхування.
